"Oil & Gas Kazakhstan"

международная выставка

  
  
  

Скільки нафти в світі?

Волею-неволею з'являється якесь занепокоєння: "А чи вистачить нафти на всі потреби?". Занепокоєння це підсилюють мемуари про нафтовому занепаді 70-х років, коли світу раптом закінчило вистачати нафти і газу. Накрутила ціни на бензин, дизельне пального та інші нафтопродукти.

В Країні висхідного сонця, в майже всіх країнах Західної Європи і навіть в США були введені різні енерго обмеження.
Деякі фахівці розтлумачили становище так. "Чого ж ви бажаєте? - Свідчили вони. - Швидке підвищення потреб у енергетичному сировину призвело до настільки ж швидкому зростанню видобутку нафти і газу. Якщо, приміром в 1920 році на планеті видобувалося 95 млн тонн нафти, то до початку 2-ї світової війни - вже близько 300 мільйонів тонн, а в 1950 році - 523 000 000 тонн. І так зростання темпів велике, а з початку 60-х років так і вообщем стався "вибух" нафтовидобутку.

У 1960 році в світі було видобуто вже 1052000000 тонн нафти, а в 1970 році - 2336000000 тонн! Комори ж Землі не безмежні ... "
Але, таке роз'яснення далеченько від правди. Ні, все числа, які приводили специ, були точні - справді в 2-ій половині 20 століття темпи нафтовидобутку стали рости, як у притчі. Але справа була не тільки і не стільки в їх.
Припаси нафти, виявлені спецами до істинного часу, становлять близько 230 млрд тонн. Так що вистачить на наш вік і нащадкам. Закінчило її хапати з інших причин - економічним і політичним.
За примхою природи найбільшу кількість "темного золота" сконцентровано в надрах Аравійського півострова. Тут знайдено більше 50 млрд тонн нафти, при цьому лежить вона на маленький глибині, гарного властивості, і велика частина пробурених свердловин відразу починають фонтанувати. Словом, рай для нафтодобувників, ну й годі.
Більш багата нафтою Саудівська Аравія, на її частку припадає трохи менше половини всіх приписів Аравійського півострова. За нею йдуть Кувейт, Іран, Ірак, ОАЕ. Все це можна порівняти маленькі країни, які тривалий час перебували під контролем англо-американського капіталу.

Якщо подекуди й оголошувався раптом неслухняних емір, то в країні тут же організовувався муніципальний переворот або зі норовливця раптом відбувався "злощасний випадок".
Але ось в 1960 році уряди Близького і Середнього Сходу змогли злитися, утворивши прорганізаціі держав - експортерів нафти - ОПЕК. В неї потім увійшли також і деякі інші нафтовидобувні країни (Нігерія, Венесуела, Еквадор). До 70-х років це об'єднання ніхто серйозно не брав.

Один із західних нафтових магнатів навіть вважав імовірним пожартувати: "Ці чоловіки годяться тільки для гонок на верблюдах ...".
А в 1970 році раптом з'ясувалося, що "чоловіки" здатні і на ще більш суворі справи. Лівія виступила з вимогою різко приростити відрахування на свою користь. А коли західні компанії, що видобувають нафту в країні, затялися, уряд Лівії заявило, що на 25% знизить видобуток нафти і стовідсотково закінчить відвантаження за межа скрапленого газу.
Вимоги лівійців підтримали уряди інших держав - членів ОПЕК.
Півроку тривала боротьба американських нафтових компаній з урядом Лівії, і в кінці кінців нафтопромисловці були зобов'язані поступитися.
Країни ОПЕК відчули свою силу, і в 1971 році в Тегерані відбулися переговори між ОПЕК і "сім'ю сестрами" - найбільшими нафтокомпаніями, які вели розробки надр Аравійського півострова. ОПЕК затребувала приростити податок на користь країн-експортерів, пред'явила ще якісь економічні вимоги. А коли компанії бажали було налякати бліжневосточніков військовою силою, ті, в свою чергу прийняли відповідні заходи.

Янки було заявлено, що в разі військового вторгнення все нафтопромисли будуть висаджені.

Схід - справа тонка!
Така стратегія виявилася повністю вдалою. Через 33 дні після початку переговорів південноамериканські нафтові магнати все-ж здалися.
У 1972 році був виготовлений наступний крок по звільненню держав ОПЕК з-під влади зарубіжного капіталу. В Іраку почала працювати державна нафтовидобувна компанія, а кілька місяців по тому було оголошено про націоналізацію англійської, американської та голландських компаній, провідних розробки в країні. На чолі даних дій стояв Садам Хусейн, і америкоси так і не пробачили йому такої зухвалої витівки.

Прямо за Іраком подібні зміни були зроблені в Алжирі та деяких інших країнах-виробниках нафти.
У підсумку таких подій перед капіталістичними країнами і постала проблема паливного недоліку. Ціни на нафту різко підстрибнули. В США, наприклад, вони підвищилися в 6-7 разів!

Через брак пального, як в США, так і в Західній Європі довелося знизити число авіарейсів, різко скоротилися замовлення на будівництво танкерів, зменшилося число автомобілів.

І тоді з'явилися дискусії про "нафтовому голоді".
Але чи мали вони під собою реальний грунт? Як виявляється, ні. Спочатку винуватцями недостачі пального в США виявилися ті ж "сім сестер" - провідні нафтокомпанії країни.

Втративши якусь частку баришів при видобутку нафти, вони тут же спробували повернути втрачене на продажу.

Роздуваючи ціни на пальне, штучно притримуючи танкери в море, заморожуючи припаси в нафтосховищах бізнесмени від нафти зрештою домоглися свого: у період з 1972 по 1974 роки, іншими словами в самий розпал нафтової кризи, їх доходи зросли в три рази.
Відразу скажемо, що таке підвищення цін на нафту виявилося тільки початком наступних подій. Скачки тривало після деякого затишшя, і в 1978-1979 роках довідкові ціни на нафту досягли стелі. Якщо в благополучному передкризовому 1972 нафту в районі Перської затоки пропонувалася по 25-30 баксів за тонну, то в 1979 році країни ОПЕК підняли ціни до 250-300 баксів.

Індекс зростання цін досить довго залишався на рівні 10.
Ці дії були породжені політичними та економічними причинами, мають досить давні і глибокі коріння. Зовсім зрозуміло, що протягом тривалих років хазяйнування нафтових монополій на Близькому Сході і в інших нафтовидобувних районах мав місце найтрадиційніший грабіж. З родовищ "знімалися вершки", не дотримувалися ні технологічні, ні екологічні норми.

Мета була одна - добути якомога більше і якомога дешевше.

В результаті такої діяльності багато припаси, які можна було освоїти спочатку розробки родовищ переходили в припаси, видобуток яких ставала економічно невиправданою. (У наступних випусках буде ретельніше розказано про такі явища). Таким макаром досягалися низькі ціни на нафту. По правді, 25 баксів за тонну нафти, іншими словами 2,2 цента за літр - це в 10 разів дешевше прохолодних напоїв.

Безглуздість!
Але й нестримна гонка цін нічого доброго не віддала ні країнам споживачам, ні виробникам нафти. Почалася галопуюча інфляція, підстрибнули ціни на все. Розпочалася реальна війна цін.

Джеймс Картер, минулий наприкінці 1970-х років президентом США, призначив войовничий девіз: "Бушель зерна за барель нафти". (Бушель - 25,34 літра, барель - 159 л ..). У підсумку нафтовидобувні країни, зазвичай ввозять продукти харчування, зобов'язані були розтрачувати більше на придбання продовольства.
Ще крутіше були накручені ціни на нафтопромислове обладнання, яке робиться в головному в США і в декількох просунутих країнах Західної Європи. Був під час цієї війни цін період, коли дохід США від поставок за межа нафтового обладнання доходив до половини витрат на імпорт нафти. Були й інші приклади економічного хаосу - різного роду торгові ембарго, квоти на видобуток і поставку нафти країнами-членами ОПЕК, узгодження рівня цін, а пізніше однобокі порушення всіх домовленостей і заборон.

Доходило справа і до погроз, політичного шантажу.

Природно, так не могло тривати довго. Світ єдиний, господарські зв'язки є неупереджено, їх порушення не проходить безкарним. І якщо населення землі зараз не в змозі прожити без нафти, то слід знаходити і відшукувати взаємовигідні або принаймні взаємоприйнятні рішення спірних питань.
Після 1981 року розпочалося фактично постійне пониження світових цін на нафту. І тут не вийшло без стрибків, але в цілому процес протікав щодо розслаблено, без криз. Може запитати: а нинішня ситуація на світовому ринку чи не є кризовою? Адже вартість нафти перетнула кордон 350 баксів за тонну.

Хоча, ще в 1999 році за "темне золото" давали не більше як 100 баксів. Мій світогляд, що в реальний момент немає ні якого кризи. За дуже мере, це не нафтова криза, а криза американського долара.

В наступних випусках ми поговоримо про це докладніше.
До підходящим наслідків нафтової кризи 1970-х років необхідно віднести різке прискорення робіт з пошуку і видобутку нафти в Північному морі. Норвегія і особливо Англія дуже стрімко перебігли з розряду імпортерів в експортери. Тим вони значно змінили ситуацію на світовому ринку, позбавивши монополії держав ОПЕК.

Але самим основним результатом слід вважати прогрес в світовому енергетичному господарстві. Почалося жваве поліпшення всіх споживачів пального і енергії - від великих електричних станцій до транспортних движків.

Економія енергії перевтілився в новий і дуже потужне джерело енергії. За 10 років приблизно на 30% знизилася енергоємність самої нафтопереробної індустрії, хоча глибина переробки зросла. В цілому енергоємність одиниці валового продукту в США знизилася за 1973-1983 роки на 24%.

За цей час середньорічне споживання бензину в 21 країні, що входить в Міжнародне агентство з енергетики та виробляє практично всі кількість автомобілів в західному світі, зросла всього на 5,9%, а чисельність авто парку зросла на 34,7%. У чому все-таки справа? І автомобілів стало більше, і їздять не менше (ті ж 18 000 км річного пробігу на легковий автомобіль в США), а потреба в пальному практично не зросла.

А це підсумок реалізації тих резервів економії, які раніше в слідстві дешевизни нафти залишалися незатребуваними.

Ну кому прийде в голову здорожувати движок, щоб зберегти дешевенький бензин? Інші резони висуває розумне подорожчання пального.
Коротше кажучи, корисність нафтового шоку в тому, що всі зрозуміли унікальність і економічне значення нафти як невідновних природного ресурсу, зрозуміли необхідність її глобальної економії. 2-ий урок - в усвідомленні необхідності вирішувати всі міжнародні нафтові труднощі розслаблено і конструктивно, в режимі не конфронтації, а діалогу. І третє - стало менше спекуляцій в частині ресурсів, припасів нафти, їх розподілу по регіонах.

Встановлено, що при розумному господарюванні і навіть при наявних темпах приросту розвіданих припасів немає підстави для паніки.
Необхідно відзначити, що всі нафтові кризи щодо стороною пройшли повз СРСР. В країні Рад все було підконтрольне партії і ні про які спекуляціях всередині країни мови бути не могло. Бум відкриття нових родовищ в Західному Сибіру припав на середину 60-х років і до початку 70-х СРСР не потребував закупівлях нафти з-за кордону.

Але, як ми побачили: у кризи були не тільки лише негативні риси.

СРСР, в свою чергу не отримав від світової кризи нічого - ні огидного, ні непоганого.
Нафти і газу вистачить не тільки лише нам, та й багатьом наступним поколінням мешканців Землі. І навіть якщо вони раптом почнуть випробовувати її недолік, уже в поточний час є багато рецептів одержання синтетичних палив.

Джерело